упокорювати
УПОКО́РЮВАТИ (ВПОКО́РЮВАТИ), юю, юєш і УПОКОРЯ́ТИ (ВПОКОРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УПОКО́РИТИ (ВПОКО́РИТИ), рю, риш, док., кого, що.
1. Робити кого-, що-небудь покірним, слухняним, впливаючи погрозою, умовлянням, ласкою і т. ін.
Субота повного відпочинку від праці вона для вас, і ви будете впокоряти душі свої, це вічна постанова (Біблія. Пер. І. Огієнка);
З Деревлянської землі вийшов чоловік .. Упокорював лютих звірів так, що хвости їм закручувалися собачим бубликом (П. Загребельний);
– Тепер хоче [Петрій] еще [ще] бути великодушним, щоби мене тим більше упокорити! (І. Франко);
– Суліман тепер, коли ми банкроти, .. хоче упокорити нас (Ірина Вільде).
2. Силою примушувати коритися; придушувати повстання, збройний опір і т. ін.
– Пани тільки те й думають, як би нас вогнем і мечем упокорити, а ми що ж, чекатимемо, доки знову Потоцькі й Вишневецькі нашими головами шляхи обсадять? (П. Панч);
Лютує гестапівський катюга.., розстрілами і тортурами думає упокорити дніпродзержинців (А. Хижняк);
Народ – єдина жива ріка, і всі, хто прагне вирватися з її швидкого плину чи упокорити її можуть для власних благ, то тільки піна, сміття (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)