утеряти
УТЕРЯ́ТИ (ВТЕРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, док., кого, що, розм.
Те саме, що утра́тити.
– Де се ви, батьки, блукали, що й не обідали вкупі? – питав Іванець. – Та от бач! – кажуть. – За цим ледащом і обід утеряли (П. Куліш);
Усе воюєм, боремось... А доки? .. Але ж втеряв уже чотири роки. А що із того? Просвітку нема (Л. Костенко);
[Олена:] Ой, мамо моя, матусенько, коли б же ви знали, як то тяжко той вечір сподіваний утеряти (С. Васильченко);
Тут така велика відповідальність на ньому, прийдеться не лише життя втеряти, але і козацьку славу (А. Чайковський).
Словник української мови (СУМ-20)