утома
УТО́МА (ВТО́МА), и, ж.
1. Послаблення сил, викликане напруженою фізичною або розумовою працею, тривалим рухом і т. ін.
Утома була така сильна, що брала верх над усім: вони [Остап і Соломія] просто впали (М. Коцюбинський);
Ольга відчула втому в усьому тілі (А. Хижняк);
Люди насилу пересували ноги, коні хиталися від утоми (З. Тулуб);
Нехай не знає втоми та рука, Що добре зерно в добру землю сіє (М. Рильський);
Почув утому, йдучи далі. Досі не чув її, хоч відмахав уже стільки миль (Г. Хоткевич);
Козаки, мимо втоми, не тратили духа (Б. Лепкий);
Це просто стома. Втома – і смертельна;
Аж ось де прихилю я свою втому за стільки днів, за стільки довгих літ (Л. Костенко).
2. мет. Те саме, що уто́мленість.
Корозійна утома;
Утома металу.
○ (1) Без уто́ми, у знач. присл.:
а) не стомлюючись, не відчуваючи втоми.
Голублячи таку думку [про хату теплу, жінку любу та малу дитинку] в серці, непримітно переходив він безкраї степи без утоми, безводні довгі шляхи без пекучої згаги (Панас Мирний);
б) безперестанку, безперервно.
Б'ють гармати без утоми просто в галич навісну (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)