утішний
УТІ́ШНИЙ (ВТІ́ШНИЙ), а, е.
1. Який сприяє заспокоєнню, приносить полегшення.
Як не мучились вони [Мотря з Оришкою] цілу ту ніч, що вже не думали, а все-таки не видумали нічого для себе утішного (Панас Мирний);
Йому потрібне її втішне слово і дружня ласка (Л. Смілянський);
За п'ять хвилин Чіпаріу повернувся [з розвідки] з утішними новинами. Над урвищем не було нікого (Ю. Смолич);
Радіо й сьогодні не принесло втішних вістей (В. Кучер).
2. Який приносить втіху, радість, здатний розважити, розвеселити.
Була й йому утішная Весна колись за давніх літ (І. Манжура);
– Не дав начитатись уволю. А шкода: втішна була книжка! (С. Васильченко);
Принесли його [їжачка] додому, а він відразу почав лазити, всюди зазирати, принюхується до кожної речі. Ох і втішний який! (О. Копиленко);
Марко хлопець утішний, дідовим усом бавиться, розважає діда (І. Микитенко).
3. Який виражає радість, задоволення.
Як багато народу зібралось, .. і всі вони прийшли на неї дивитись. При сій думці очі Софії грають гордим втішним вогнем (Леся Українка);
Розклала свої цяцьки й втішним голосом сокотіла (М. Івченко);
Олена поглянула на Петра. А побачивши його .. утішне лице, усміхнулася й собі (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)