ухати
У́ХАТИ, у́хаю, у́хаєш і У́ХКАТИ, у́хкаю, у́хкаєш, недок., У́ХНУТИ, у́хну, у́хнеш, док.
1. Вигукувати “ух”.
“Ух, гарно! Ух, гарно!” – тільки ухає Христя, плещучи воду в розшарене личко (Панас Мирний);
Я вхопила відро з водою та й линула їй [Палажці] .. межи очі .. А вона стоїть .. та тільки: ух! ух! ух! ух! – Ухай, – кажу, – серце, ухай на здоров'ячко. Водиця холодненька, як з льодом (І. Нечуй-Левицький);
Вони [танцюристи] від часу до часу ухкали з розбурханої, майже дикої веселості (О. Кобилянська);
Колись же не так було, як тепер. Хто не вмів ухкати – той і не парубок! (Є. Кравченко);
Вищали пилки, ухкали лісоруби (М. Чабанівський);
Хтось у кінці голосно ухнув, голоси пішли врозтіч, – усі зареготалися (С. Васильченко);
Вітер надимає поли, наче вітрила, підіймає Темара над землею. Хлопець од страху тільки ухнув і випустив поли (М. Трублаїні);
// Видавати глухий низький крик (про сича, сову).
Десь зловісно ухкали сичі (М. Шеремет).
2. перен. Утворювати сильний і глухий звук.
В землянці стало тихо .. Тільки надворі тупо татакав кулемет і десь у горах ухкала одинока гармата (В. Кучер);
Як ухають, працюючи навза́води, мотори! (М. Бажан);
Три глухих вибухи один за одним ухнули під землею (О. Донченко);
Поїзд ухнув, мов парубок напідпитку (Ірина Вільде);
Важко ухкають вальцівні і врубові машини (Я. Качура);
// кого, що, розм. Вдаряти з силою.
Молодий помічник вченого не витримав і ухнув академіка .. молотком по голові (О. Бердник).
3. тільки док., що і без прям. дод., перен. Витратити все або недоцільно.
Ухнути всю зарплату;
// Пропасти, зникнути.
Ухнули заощадження;
– Ухнула книга... – Так, мабуть, ухнула, – погоджувалась тьотя Надя (В. Канівець).
Словник української мови (СУМ-20)