фавн
ФАВН, а, ч.
1. У давньоримській міфології – божество гір, лісів, покровитель отар і пастухів.
Фавни і сатири можуть собі бути які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі (І. Франко);
“Єсть у нас всякої сили в лісах, на полях і по водах: Німфи, Сатири, і Фавни, й лісів охоронці Сільвани; Не ушановані правом з богами селитися в небі, Мають від нас на землі оселю вони і притулок ..” (М. Зеров);
* У порівн. Регоче [опришок], як фавн, розбризкуючи заклики, мов воду русалкову під промінь місяця (Г. Хоткевич);
Фавни дбали про тварин, але відрізнялися буйною вдачею і пристрастю до вина, через що часто злягалися з тваринами і переслідували жінок. Ще фавни викрадали дітей і насилали кошмари і хвороби. За різними міфами, фавнів було багато – і один, в образі вовка, на честь якого заснували особливе свято – луперкалії (з наук.-попул. літ.).
2. Чіпкохвоста широконоса мавпа роду капуцинів.
Словник української мови (СУМ-20)