фенікс
ФЕ́НІКС, а, ч.
1. У міфології деяких стародавніх народів (єгиптян, фінікійців та ін.) – чарівний птах, який, проживши кілька сот років, спалював себе, а потім воскресав із попелу молодим.
Фенікс має крила кольору сапфіра, смарагда й інших коштовних каменів і вінець на голові (П. Загребельний);
* У порівн. Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс із попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (М. Коцюбинський);
Минули навіки дві чорних негод – Живе Україна! І вільний народ, Як з попелу Фенікс ожив і злетів І зорями зміряв простори степів (В. Стус);
// перен. Символ безсмертя, невмирущості, відродження.
[Клавдія:] Я не знаю, що це за люди. [Леся:] Це наші молоді сміливі друзі... казковий фенікс, що знову народжується на попелищі революції (Л. Смілянський);
* У порівн. Це моє рідне місто. Воно мусить постати з руїн, як фенікс із попелу (В. Собко).
2. Одне з сузір'їв Південного неба.
Сузір'я Фенікса.
Словник української мови (СУМ-20)