фенікс
ФЕ́НІКС, а, ч.
1. У міфології деяких стародавніх народів (єгиптян, фінікійців та ін.) — чарівний птах, який, проживши кілька сот років, спалював себе, а потім воскресав з попелу молодим.
Фенікс має крила кольору сапфіра, смарагда й інших коштовних каменів і вінець на голові (Загреб., Диво, 1968, 460);
*У порівн. Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс із попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (Коцюб., III, 1956, 247);
// перен. Символ безсмертя, невмирущості, відродження.
[Клавдія:] Я не знаю, що це за люди. [Леся:] Це наші молоді сміливі друзі… казковий фенікс, що знову народжується на попелищі революції (Сміл., Черв. троянда, 1955, 103).
2. Одне з сузір’їв Південного неба.
Словник української мови (СУМ-11)