фирк
ФИРК, виг.
1. Звуконаслідування, що означає уривчастий глухий звук від польоту чого-небудь.
2. розм. Уживається як присудок за знач. фи́ркнути¹.
Коли хлопцеві дуже надокучила [коза], розсердився й жбурнув за нею палицею. Коза аж підскочила, а палиця – фирк! – у чагарник і десь загубилася (В. Королевич).
Словник української мови (СУМ-20)