ханжа
ХАНЖА́¹, і́, ч. і ж.
Людина, яка прикидається набожною або доброчесною; святенник, святенниця.
Журнал [“Харьковский Демокрит”] явно виходив поза межі проголошених правил і на своїх сторінках часто порушував серйозні політичні питання, чим, мабуть, позбавляв спокою пихатого пана, зарозумілого чиновника, ханжу-попа, хабарника, лицеміра (з наук. літ.);
Як всякий ханжа, що побував у ролі фальшивого добродійника, він не міг навіть припустити, щоб його розвінчали (І. Муратов);
Яка дівчина, якщо вона не ханжа змолоду, відмовиться від солодкої втіхи читати й перечитувати палке та поетичне освідчення їй в коханні?! (А. Головко).
ХАНЖА́², і́, ж.
1. заст. Ханшин.
2. розм. Те саме, що самого́н.
Їх було двоє. Під'їхали й спинились біля коня без вершника. Один сказав: – Як він умудривсь! – Менше ханжі нехай п'є! – відповів другий (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)