харкати
ХА́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Випльовувати мокротиння (іноді з кров'ю) при кашлі, прочищаючи горло; плювати мокротинням.
І зачав той нечистивий харкати, плювати (С. Руданський);
Хаджі Абдула сапав, харкав, плював і зовсім втомився од довгої промови (М. Коцюбинський);
З'являючись на млин.., старший мірошник похмуро сопе, безперестану чадить смердючим самосадом і погано харкає (І. Волошин);
Він хворів на сухоти, весною в часи відлиги валився з ніг і харкав кров'ю (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)