харкати
ХА́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Випльовувати мокротиння (іноді з кров’ю) при кашлі, прочищаючи горло; плювати мокротинням.
Хаджі Абдула сапав, харкав, плював і зовсім втомився од довгої промови (Коцюб., II, 1955, 156);
З’являючись на млин .., старший мірошник похмуро сопе, безперестану чадить смердючим самосадом і погано харкає (Вол., Місячне срібло, 1961, 192);
Він хворів на сухоти, весною в часи відлиги валився з ніг і харкав кров’ю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 17).
Словник української мови (СУМ-11)