харкнути
ХА́РКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ха́ркати.
За цим сусіда голосно харкнув й, одвернувшись від Калашника, поважно сплюнув набік (Епік, Тв., 1958, 413);
Він зайшовся кашлем, з лайкою перемішаним, і харкнув на долівку (Головко, II, 1957, 282);
Семен страшно заревів, харкнув кров’ю, згріб п’ятірнею сиву бороду батька і видер з неї великий жмут волосся (Чаб., Катюша, 1960, 69).
Словник української мови (СУМ-11)