харчати
ХАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм.
1. Те саме, що хрипі́ти.
Переляканий осавула тільки харчав під Кавуном (І. Нечуй-Левицький);
– Пустіть! Я їм голови позриваю!.. Повбиваю!.. Потрощу!.. Пустіть! – Далі вже й слова не міг сказати, тільки харчав (Б. Грінченко);
Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою. – Попусти, – просить Йонька, – задавиться (Григорій Тютюнник);
– Занедужав чоловік, третій день груди заложило, харчить, стогне, в жару качається (К. Гордієнко);
* Образно. Міни харчали, як люті пси, і шматували воду, піднімали до темного неба чудернацькі смерчі (Ю. Бедзик);
// Говорити з хрипом, охриплим голосом.
– В камеру! В камеру! – харчить Геллерфорт. Поліцаї хапають Тамару з ослона і тягнуть до порога (А. Хижняк).
2. Видавати хриплі звуки при диханні під час сну; хропти.
Зосталися самі п'яниці. Той харчав, звалившись під лавкою; той сидів, обпершись спиною об косяк вікна (Панас Мирний);
Рудий, бородатий єврей спав, схиливши голову на груди, аж харчав (С. Васильченко);
Де упали, там заснули, сопли, харчали і хропли (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)