хват
ХВАТ¹, а, ч., розм.
Завзята людина; зух.
– Ох, ти ж і хват! – захоплено дивиться на нього Петро (А. Головко);
// до чого. Те саме, що маста́к.
[Лікар:] Не хват я до метафор, алегорій (І. Франко);
– Ми знаємо, що він не такий уже й демократ, як більше до колгоспної комори хват (В. Кучер).
ХВАТ², у, ч., спец.
Спосіб схоплювання; хватка.
– Отак бери, – подає Клим онукові рубанок. А сам одним хватом обертає стовпа (К. Гордієнко);
Хват правою рукою;
// Місце, де схоплюють спортивний прилад.
Словник української мови (СУМ-20)