хват
ХВАТ¹, а, ч., розм. Завзята людина; зух.
— Ох, ти ж і хват! — захоплено дивиться на нього Петро (Головко, І, 1957, 479);
// до чого. Те саме, що маста́к.
[Лікар:] Не хват я до метафор, алегорій (Фр., XI, 1952, 251);
— Ми знаємо, що він не такий уже й демократ, як більше до колгоспної комори хват (Кучер, Трудна любов, 1960, 487).
ХВАТ², у, ч., спец. Спосіб схоплювання; хватка.
— Отак бери,— подає Клим онукові рубанок. А сам одним хватом обертає стовпа (Горд., II, 1959, 271);
Хват правою рукою;
// Місце, де схоплюють спортивний прилад.
Словник української мови (СУМ-11)