хватонути
ХВАТОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, однокр., розм.
Підсил. до хватну́ти.
Кінь мітив на ногу малого. Може, не так хотів гризнути, як злякати .. А може, й хватонув би за маленьку литочку – хто знає (П. Загребельний);
// З розмаху, з силою вдарити.
– Валю, обережніше! – почувся застережливий і стурбований Марійчин голос. – Ти підрізала стебло .. Замріялась, що хватонула ножем по живому? (П. Автомонов);
// Поспішно, квапливо, наспіх захопити, зачерпнути, проковтнути що-небудь.
“Пішла чарка за чаркою, от і хватонув зайве. Наговорив щось невлад” (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)