хватонути
ХВАТОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., однокр., розм. Підсил. до хватну́ти.
Кінь мітив на ногу малого. Може, не так хотів гризнути, як злякати.. А може, й хватонув би за маленьку литочку — хто знає (Загреб., Диво, 1968, 36);
// З розмаху, з силою вдарити.
— Валю, обережніше! — почувся застережливий і стурбований Марійчин голос.— Ти підрізало стебло.. Замріялась, що хватонула ножем по живому? (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 664);
// Поспішно, наспіх захопити, зачерпнути, проковтнути що-небудь.
«Пішла чарка за чаркою, от і хватонув зайве. Наговорив щось невлад» (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 139).
Словник української мови (СУМ-11)