хвать
ХВАТЬ, виг., розм.
Уживається як присудок за знач. хвата́ти¹ і хватну́ти.
Оце, дивись, Пилип товар погнав до водопою, а Пріська – хвать відра! – і собі побігла по воду... (Панас Мирний);
– Маю дудку з бузини, як заграю – ти-ни-ни... – Аж тут підкралася дочка [царя], хвать – і нема дудки. Заплакав Дударик (П. Тичина);
Розбігається хлопчина (Воювать так воювать!). Скочив цапові на спину І за роги цапа хвать! (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)