хистко
ХИ́СТКО.
Присл. до хистки́й¹.
Світло хистко позначало тіні на округлій лисині, на лобатому лиці, блискучому від поту (О. Ільченко);
// у знач. присудк. сл.
Отже, й тепер він, бачся, той же, да ні: усе в його стало якось хистко, і слово його хоть і бойке [жваве], да не таке тверде й щире, як правдиво-козацьке слово (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)