хистко
ХИ́СТКО. Присл. до хистки́й¹.
Світло хистко позначало тіні на округлій лисині, на лобатому лиці, блискучому від поту (Ільч., Серце жде, 1939, 5);
// у знач. присудк. сл.
Отже, й тепер він, бачся, той же, да ні: усе в його стало якось хистко, і слово його хоть і бойке, да не таке тверде й щире, як правдиво-козацьке слово (П. Куліш, Вибр., 1969, 159).
Словник української мови (СУМ-11)