хопити
ХОПИ́ТИ¹, плю́, пиш; мн. хо́плять; док., кого, що, діал.
Узяти, ухопити.
Хопивши її другу руку, став [Семен Іванович] пильно приглядатись їй у оченьки, усе допитуючись: – Скажи, так ти мене любиш́ (Г. Квітка-Основ'яненко);
Пан професор хопив крейду і з розмахом написав насамперед на таблиці величезну п'ятку (І. Франко);
Хлопець хопив кусень пирога, заїдав смачно, підскакував на одній нозі по світлиці (С. Ковалів).
ХОПИ́ТИ², пить, док., безос., розм.
Те саме, що ви́стачити 1.
А я розведу водою чорнило, щоб надовше хопило, малюю, пишу (А. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)