хрестити
ХРЕСТИ́ТИ, хрещу́, хре́стиш, недок. і док.
1. кого і без дод. Здійснювати над ким-небудь обряд хрещення.
Спасибі запорожцям, і церков [церква] своя. Не треба вже до чужого попа йти ні дитини хрестити, ні шлюб брати (Панас Мирний);
Він хрестив, ховав, вінчав, а люди або не платили йому нічого, або платили мало (І. Нечуй-Левицький);
Аркадій добре знав, що не побожність змусила Петра хрестити дитину, а формальна необхідність (Ірина Вільде);
// Навертати іновірців у християнство через обряд хрещення.
– Знаю, що іде Христос по Русі, призріває багатого, убогого і мене, княгиню. Але повергнути кумири й хрестити всіх людей моїх не можу (С. Скляренко).
2. недок., кого і без дод. Бути хрещеним батьком або хрещеною матір'ю в кого-небудь під час обряду хрещення.
Вона в нього аж трьох діточок хрестила (Г. Квітка-Основ'яненко);
Надвечір прийшов Грицько коваль, кум її, – він хрестив Івася (Панас Мирний);
[Жінка:] Та ти ж ходив когось хрестить, – Невже ж для кума дорогого І з'їсти не знайшлось нічого? (О. Олесь).
3. недок., кого, що. Рухом правої руки зображувати знак хреста над ким-, чим-небудь; осіняти хрестом.
Веде Олександра діток, обливаючись сльозами, та все тільки благословляє їх та хрестить... (Марко Вовчок);
Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (М. Коцюбинський);
Ми почали ходити по залі, причому я по-старечому кашляв, хрестив собі рота (Л. Смілянський).
4. недок., кого, перен., розм. Давати прізвиськокомусь або обзивати, лаяти кого-небудь образливими словами; сварити; лаяти.
Заніздра втрачав самовладання і хрестив Ґудзя не зовсім приємними епітетами (С. Добровольський);
– От ти мені стільки раз докоряв, що я до куркулів жалість мав, а Гнат, той мене просто підкуркульником і досі хрестить... А воно зовсім не так. Ви куркуля вчилися по книжках ненавидіти, а мене – саме життя вчило (Григорій Тютюнник).
◇ Дурни́й піп хрести́в див. піп;
(1) Хрести́ти ім'я́м яким, розм. – давати ім'я при хрещенні, називати когось.
Словник української мови (СУМ-20)