худорлявий
ХУДОРЛЯ́ВИЙ, а, е.
Трохи худий; сухорлявий (про людину).
Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню (О. Маковей);
Онисько хотів щось сказати, але тут до хати зайшов коваль Архип, худорлявий на вигляд чоловік середніх років, сутулий і неповороткий (П. Кочура);
Андрій був хлопець довгий, худорлявий, він нагадував Юркові кишеньковий ножик (О. Донченко);
Худорлявий, в пенсне, вже підстаркуватий інспектор цікавився всім (Д. Бедзик);
* Образно. А минуле? Обабіч дороги спливає воно. Худорляві березки зелені вершини зігнули І на берег перелісу переливають вино (Л. Первомайський);
// З позбавленими жиру м'язами (про частини тіла).
Почав він захоплено, палко, притискуючи руки до вузьких, худорлявих грудей (З. Тулуб);
Шумаков обняв Штукаренка і весело поляскав його по худорлявих плечах (С. Голованівський);
“Хто він може бути, цей юнак? – думав Тарас Волошко .. – Може, студент? У нього і обличчя таке, як буває у студентів – худорляве, бліде, видно, зрідка бачить сонце” (Д. Ткач);
// у знач. ім. худорля́вий, вого, ч. Худа, сухорлява людина.
Славко слабенької комплекції. А яке це має значення для дипломата? На худорлявому краще лежатиме фрак, – посміхнувся мимохіть, забувши, що він не сам (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)