худорлявий
ХУДОРЛЯ́ВИЙ, а, е. Трохи худий; сухорлявий.
Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню (Мак., Вибр., 1954, 21);
Онисько хотів щось сказати, але тут до хати зайшов коваль Архип, худорлявий на вигляд чоловік середніх років, сутулий і неповороткий (Кочура, Зол. грамота, 1960, 39);
Андрій був хлопець довгий, худорлявий, він нагадував Юркові кишеньковий ножик (Донч., IV, 1957, 289);
*Образно. А минуле? Обабіч дороги спливає воно. Худорляві березки зелені вершини зігнули І на берег перелісу переливають вино (Перв., І, 1958, 106);
// З позбавленими жиру м’язами (про частини тіла).
Почав він захоплено, палко, притискуючи руки до вузьких, худорлявих грудей (Тулуб, Людолови, І, 1957, 45);
Шумаков обняв Штукаренка і весело поляскав його по худорлявих плечах (Голов., Тополя.., 1965, 194);
«Хто він може бути, цей юнак? — думав Тарас Волошко..— Може, студент? У нього і обличчя таке, як буває у студентів — худорляве, бліде, видно, зрідка бачить сонце» (Ткач, Плем’я.., 1961, 143);
// у знач. ім. худорля́вий, вого, ч. Худа, сухорлява людина.
Славко слабенької комплекції. А яке це має значення для дипломата? На худорлявому краще лежатиме фрак,— посміхнувся мимохіть, забувши, що він не сам (Вільде, III, 1968, 23).
Словник української мови (СУМ-11)