хутко
ХУ́ТКО.
Присл. до хутки́й.
Молоді побігли слідком за Мартою Кирилівною доганяти її. Одначе Марта Кирилівна так швидко та хутко дременула поза монастирем, неначе за нею хтось гнавсь з дрючком. Вони її не догнали (І. Нечуй-Левицький);
Марко замовк. Вимучені безсонням і хвилюваннями, хлопці хутко поснули (І. Микитенко);
Швидко весни одцвітають, Хутко літні дні минають, Скоро вже й зима... (І. Вирган);
– Що се, – кажуть [дівчата], -сталося з Галочкою? То ми було зберемося усі та дожидаємо-дожидаємо, поки-то вона вийде, а тепер попереду усіх поспіша. Ще тільки півдня, а вона вже каже: вечір хутко (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Не вбивайсь, паніматко, – каже тоді Петро, – може ще все гаразд буде. Романовського Кут недалеко: Кирило, може, хутко й вернеться (П. Куліш);
Сергій присів на свою койку й розгорнув книжку. Але хутко підвів очі (Г. Коцюба);
Хутко потому на стіл і гаряча з'явилася страва, З нею й вино молоде... (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)