хутко
ХУ́ТКО. Присл. до хутки́й.
Молоді побігли слідком за Мартою Кирилівною доганяти її. Одначе Марта Кирилівна так швидко та хутко дременула поза монастирем, неначе за нею хтось гнавсь з дрючком. Вони її не догнали (Н.-Лев., VI, 1966, 64);
Марко замовк. Вимучені безсонням і хвилюваннями, хлопці хутко поснули (Мик., II, 1957, 425);
Швидко весни одцвітають, Хутко літні дні минають, Скоро вже й зима… (Вирган, В розп. літа, 1959, 18);
— Що се,— кажуть [дівчата], -сталося з Галочкою? То ми було зберемося усі та дожидаємо-дожидаємо, поки-то вона вийде, а тепер попереду усіх поспіша. Ще тільки півдня, а вона вже каже: вечір хутко (Кв.-Осн., II, 1956, 320);
— Не вбивайсь, паніматко,— каже тоді Петро,— може ще все гаразд буде. Романовського Кут недалеко: Кирило, може, хутко й вернеться (П. Куліш, Вибр., 1969, 137);
Сергій присів на свою койку й розгорнув книжку. Але хутко підвів очі (Коцюба, Перед грозою, 1958, 84);
Хутко потому на стіл і гаряча з’явилася страва, З нею й вино молоде… (Зеров, Вибр., 1966, 326).
Ху́тко-ху́тко — Дуже швидко.
Батько вдарив по конячці і хутко-хутко поїхав геть (Хотк., І, 1966, 72);
Хутко-хутко застукало серце (Донч., Вибр., 1948, 7).
Словник української мови (СУМ-11)