церата
ЦЕРА́ТА, и, ж.
Те саме, що клейо́нка.
Пан Пшестшельський довго ще сидів нерухомо і думав. Сльози давно перестали плисти з очей, тілько спора калюжка їх ясніла перед ним на цераті (І. Франко);
“Кумпан” сидів у кухні за столом, покритим картатою цератою (П. Загребельний);
Змела на столі, застелила його цератою, принісши її з кухні (Т. Осьмачка);
Крізь подвійні, оббиті цератою двері чулося дедалі густіше гудіння голосів (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)