церата
ЦЕРА́ТА, и, ж. Те саме, що клейо́нка.
Пан Пшестшельський довго ще сидів нерухомо і думав. Сльози давно перестали плисти з очей, тілько спора калюжка їх ясніла перед ним на цераті (Фр., III, 1950, 294);
«Кумпан» сидів у кухні за столом, покритим картатою цератою (Загреб., Шепіт, 1966, 186);
Крізь подвійні, оббиті цератою двері чулося дедалі густіше гудіння голосів (Жур., Опов., 1956, 150).
Словник української мови (СУМ-11)