циндра
ЦИ́НДРА, и, ЦИ́НДРЯ, і, ж.
1. Окисел, що утворюється на поверхні металу (перев. заліза та його сплавів), нагрітого до високих температур (700 – 1300 градусів); окалина.
Аж в учительській стало тісно, коли зайшов [коваль] Гаврило. За хвилину кімната виповнилась запахом вугільного диму й металевої циндри (Ю. Збанацький);
– А це я, товаришу капітан III рангу, циндру з нього [чайника] оббиваю. Драїти буду (Д. Ткач);
Тисячі тон металу йдуть на циндру (П. Загребельний).
2. Легковажна людина; кокетлива, пуста жінка.
– Циндря то вона циндря, а дивіться, яка вродлива дуже, – промовила головиха на ухо секретарші з суду (Панас Мирний);
* У порівн. Трапляється і те, що паплюга, брехня Із висолопленим жалом, неначе списом, Як циндря гаспідська до ворогів ганя (П. Гулак-Артемовський).
Словник української мови (СУМ-20)