цинічний
ЦИНІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який виявляє цинізм (у 1 знач.), безсоромність.
Стала [Клавдія] цинічною і вульгарною, як дівка на вулиці. Дивилась тепер на життєву панораму без завіси (Ірина Вільде);
Гриця аж занудило від базікання цинічного набридлого пасажира, і він був радий, коли вони під'їхали до аеропорту (О. Бердник).
2. Сповнений цинізму (у 1 знач.); безсоромний, зухвалий.
На тюремному дворі сірі халати перекидались догадками, цинічними увагами та переморгувались (М. Коцюбинський);
І знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки з кокетливими жестами (Леся Українка);
– Чи ти б ото так дома комизилась? Мабуть, хотілося б зробити і більше і краще. Одарка здивовано пхекнула: – Порівняла. То ж для себе! – Така цинічна відповідь збила Марію з толку (П. Панч);
// Брутальний, непристойний.
За всі роки, які я прожив у батьковій хаті, я ні разу не чув брудної лайки чи якого цинічного слова (С. Васильченко).
3. іст. Прикм. до цині́зм 2 і ци́нік 2.
Словник української мови (СУМ-20)