чепчик
ЧЕ́ПЧИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до чепе́ць.
Покине плести стара й нудиться. Убрала її панночка у чепчик з стрічками рябенькими та й посадовила на кріслечку серед кімнати (Марко Вовчок);
// Біла шапочка в медпрацівників, працівників торгівлі, кулінарів, буфетниць і т. ін.
Буфетниці в білих чепчиках невтомно снували поміж рядами, пропонуючи морозиво (П. Автомонов);
// Дитяча шапочка, що має вигляд капора.
Під синім дашком, завинутий у пелюшки й маленьку ковдру, з вишитим чепчиком на лисій голівці, лежав син (В. Собко);
З-під мережевого чепчика на Хоблака зиркали до всього цікаві оченята маленької людини, що все бачила, відчувала і, певно, якось по-своєму аналізувала світ (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)