чернець
ЧЕРНЕ́ЦЬ, ченця́, діал. черця́, ч., мн. ченці́, і́в діал. черці́.
Член релігійної громади, який прийняв постриг і дав обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту; монах.
Бере письмо святе в руки, Голосно читає... А думкою чернець старий Далеко літає (Т. Шевченко);
– Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки (П. Куліш);
По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного черця: відки він, чи справді з Тебаїди? (І. Франко);
* У порівн. Мій боже милий! що за ліс! Якого нема тут дерева! .. Інше, зламане хуртиною [хуртовиною] і опалене блискавкою, стоїть собі край дороги, як чернець; там трухлявий пень схилився, як той старець з торбою (О. Стороженко);
// перен., розм. Про людину (перев. чоловіка), яка живе самітно, аскетичним життям.
Одразу задзвеніло в ушах, задзвеніло ясно, як тоді колись уночі несподівано у вікно, в мою кімнату: – Ви оце не спали іще, книжник і чернець?.. (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)