чик

ЧИК, ЧИК-ЧИК, ЧИКИ-ЧИКИ, виг.

1. Уживається як присудок за знач. чи́кати 1 і чикну́ти на означення швидкої несподіваної або повторюваної дії (різання).

Перед тим він уже розпові хлопцям, як, будучи в місті, заохотки це робив: фінкою лозу при землі чик і вже повисла, як перерізаний кабель телефонний (О. Гончар);

Чики-чики личаки на дубові лапті (Сл. Б. Грінченка);

Він мене зсадить з гетьманства і з великого князівства, але не діжде він цього. Треба йому чики-чики – сказав гетьман і показав на горло (Леся Українка).

2. рідко. Уживається як присудок за знач. скака́ти на означення швидкої або різноспрямованої дії (у загадці).

Куций Степанко скрутився, завертівся та й по хаті скаче – чик-чик (Номис).

Значення в інших словниках

1. чик — чик вигук незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. чик — I -а, ч., орн., зах. Сорокопуд. II виг. Звуконаслідування, що означає різання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. чик — ЧИК, виг., розм. Уживається як присудок за знач. чи́кати, чи́кнути.  Словник української мови в 11 томах
4. чик — I. Чик, -ка м. пт. Lanius, сорокопутъ. Вх. Лем. 482. --------------- II. Чик меж. 1) Отъ чикати, — выражаетъ рѣзанье. О. 1862. IX. 119. 2) Выражаетъ прыганье (въ загадкѣ). Куций Степанко скрутився, звертівся, та й по хаті скаче — чик, чик! Ном. Заг. № 335.  Словник української мови Грінченка