чубити
ЧУ́БИТИ, блю, биш; мн. чу́блять; наказ. сп. чуб; недок., кого, розм.
Бити кого-небудь, хапаючи за чуба.
Через їх [них] синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо, А послі [потім] чубили батьків (І. Котляревський);
Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)