чубити
ЧУБИ́ТИ, блю, биш; мн. чублять; недок., перех., розм. Бити кого-небудь, хапаючи за чуба.
Через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо, А послі чубили батьків (Котл., І, 1952, 137);
Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Мирний, IV, 1955, 103).
Словник української мови (СУМ-11)