чудернацький
ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Власт. чудакові; дивний, дивацький.
– Кажуть мені, нібито я в останній час стала чудна, навіть чудернацька (І. Нечуй-Левицький);
Колись навіть один пан, гостюючи у Лісовських, записував дещицю з його, Терентія, голосу. Чудернацький був пан, дивак та й годі (М. Стельмах);
І що в нього за натура така чудернацька – все зроблене здається легким і простим (В. Собко).
2. Незвичайний за формою, змістом; химерний, вигадливий.
– Гляньте на цього гіганта, – показав Бунч на чудернацьке дерево з покрученим стовбуром (Ю. Бедзик);
Фашистський літак зробив чудернацький стрибок, задер хвіст і полетів прямісінько в болото (О. Десняк).
Словник української мови (СУМ-20)