чудернацький
ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Власт. чудакові; дивний, дивацький.
— Кажуть мені, нібито я в останній час стала чудна, навіть чудернацька (Н.-Лев., IV, 1956, 238);
Колись навіть один пан, гостюючи у Лісовських, записував дещицю з його, Терентія, голосу. Чудернацький був пан, дивак та й годі (Стельмах, І, 1962, 48).
2. Незвичайний за формою, змістом; химерний, вигадливий.
— Гляньте на цього гіганта,— показав Бунч на чудернацьке дерево з покрученим стовбуром (Ю. Бед-зик, Вогонь.., 1960, 159);
Фашистський літак зробив чудернацький стрибок, задер хвіст і полетів прямісінько в болото (Десняк, Опов., 1951, 94);
І що в нього за натура така чудернацька — все зроблене здається легким і простим (Собко, Звич. життя, 1957, 14).
Словник української мови (СУМ-11)