чудесний
ЧУДЕ́СНИЙ, а, е.
1. заст., розм. Який має, містить у собі чудо; сповнений чудес, надприродний.
Незважаючи на численні легенди про “чудесні” події і явища, жоден богослов ніколи не зміг ні обґрунтувати, ні довести їх правильності (з наук.-попул. літ.);
Він розповів Міхонському зміст поеми [“Одіссеї”], дитячим звичаєм підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а поминаючи побутові картини (І. Франко).
2. Прекрасний, чарівний, принадний, гарний.
У нас тепер чудесна погода, сніг, тихо, легкі, здорові морози і ночі, справжні різдвяні ночі, місячні, ясні, з скрипучим снігом (М. Коцюбинський);
[Батура:] Тут така чудесна природа. Не село, а суцільний сад (О. Корнійчук);
Август і Галина стояли поруч у відсвіті мерехтливих вогнів, милуючись незвичайною картиною чудесного вечора (І. Цюпа);
Чудесна пісня, чудесне виконання... (М. Рильський);
– Яка у вас чудесна квартира, – сказала Марта, щоб якось приховати свою ніяковість (В. Собко);
Співає [батько] весело і сміливо, могутнім чудесним голосом (О. Гончар);
Який це чудесний і симпатичний хлопець! Веселий, жартівливий і на всі штуки майстер (О. Ковінька);
// у знач. ім. чуде́сне, ного, с. Те, що має надзвичайну чарівність, принадність.
Із можливого в чудесне Перекинуто мости... Линьте ж, дні, котіться, весни, До мети! (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)