чухмарити
ЧУХМА́РИТИ, рю, риш, наказ. сп. а́р, недок., що, розм.
Те саме, що чу́хати.
За вікном біліло, а дядько Баран люто чухмарив потилицю. – І скажи ж ти, бісової тіні, яка зима була кручена, така й весна верчена (Ю. Збанацький);
Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, гикнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою. – Уб'ю! – знову гикнув (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)