шелестіти
ШЕЛЕСТІ́ТИ, ещу́, ести́ш, недок.
Видавати, утворювати шарудіння, шелест, шерех.
Тихенько нива шелестіла, Вітрець тепленький подихав. Сіножать квітами пахтіла І жайворонок десь співав (Л. Глібов);
Хвилі тихо шелестіли, котячись на берег по дрібних камінцях (І. Нечуй-Левицький);
Тихо шелестіли бойові знамена (Я. Качура);
// Рухаючись, працюючи, видавати шарудіння, шерех.
Цієї ночі Тимко спав погано. Кілька разів виходив з куреня, слухав, як шумлять сосни і шелестить по піску вартовий (Григорій Тютюнник);
Рівномірно і діловито шелестіли й інші верстати навколо, створюючи живий, шумливий гомін (Д. Ткач);
Не шелестять по асфальту тролейбуси (П. Автомонов);
// чим. Викликати шелест, приводячи щось у рух.
Соловейків нема. Вітер віє, Шелестить верховіттям таємно (Леся Українка);
Михайло шелестів газетними аркушами, перебігав поглядом по заголовках (П. Загребельний);
Вітер шелестів соняшниками (О. Гончар);
// розм. Говорити щось пошепки.
– Сідай, Іване. Сідайте, дочки, – ледве шелестіли старі Демидові вуста (О. Довженко);
Зала вся нервово зворухнулася, загула, забубоніла і за хвилину стихла. Тепер усі згуртувалися, хто до кого тяжів, і, чекаючи, шелестіли густим несміливим шепотом (Г. Епік);
// розм. Тихо лунати (про слова).
– Не смійся з того, що я скажу.., – шелестять гарячі слова і приємно огортають теплом Тамару (А. Хижняк);
Біла шия в разках намиста, Наче шовк, шелестять слова. Де ти, зірко моя промениста, Українко моя степова? (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)