шепотіння
ШЕПОТІ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. шепоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Леся Українка);
Василина затаїла подих, щоб почути його люте шепотіння, але так нічого й не почула (В. Кучер);
* Образно. Здається, що кожне дерево кожним листочком шепотить якесь чарівне слово, а ті слова, зливаючись в чудову гармонію лісового шепотіння, хвилею котяться далі, завмираючи в просторі... (М. Коцюбинський);
Ми будем стояти над синню ріки з тобою в листків шепотінні, а сонце ронитиме з неба квітки на хвилі Дніпрові, осінні... (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)