шепотіння

ШЕПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шепоті́ти і звуки, утворювані цією дією.

Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Л. Укр., І, 1951, 451);

Василина затаїла подих, щоб почути його люте шепотіння, але так нічого й не почула (Кучер, Трудна любов, 1960, 293);

Здається, що кожне дерево кожним листочком шепотить якесь чарівне слово, а ті слова, зливаючись в чудову гармонію лісового шепотіння, хвилею котяться далі, завмираючи в просторі… (Коцюб., І, 1955, 35);

Ми будем стояти над синню ріки з тобою в листків шепотінні, а сонце ронитиме з неба квітки на хвилі Дніпрові, осінні… (Сос., Близька далина, 1960, 245).

Значення в інших словниках

1. шепотіння — див. шепіт  Словник синонімів Вусика
2. шепотіння — [шеипоут’ін':а] -н':а  Орфоепічний словник української мови
3. шепотіння — ШЕПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шепоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Леся Українка); Василина затаїла подих, щоб почути його люте шепотіння, але так нічого й не почула (В.  Словник української мови у 20 томах
4. шепотіння — шепоті́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
5. шепотіння — -я, с. Дія за знач. шепотіти і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. шепотіння — Шепоті́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)