шкандибати
ШКАНДИБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
Те саме, що кульга́ти.
Мемет, червоний і понурий, помітніше шкандибав (М. Коцюбинський);
[Пузир:] Скажи. Феноген, Карлу, що одна овечка .. має поранений хвостик; друга, чорненький лоб, шкандибає на праву задню ножку [ніжку] (І. Карпенко-Карий);
Старому від хати вже нікуди шкандибати! (прислів'я);
Еней од рани шкандибає В крові із строю в свій намет (І. Котляревський);
По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (І. Франко);
Вовк шкандибав на трьох ногах (М. Трублаїні);
– Казали, сьогодні кудись їхати, так щоб віз налаштувати, А я як мазав, то запримітив, що передня вісь щось шкандибає (Панас Мирний);
* Образно. Почалися хвилини томливого чекання. Час тягся нестерпно повільно. Він ледве плентався. Він шкандибав, мов кульгавий пес (П. Загребельний).
◇ (1) Шкандиба́ти на го́лову, зневажл. – бути недоумкуватим, дурнуватим.
[Кнур:] Та він [Карпо], либонь, і на голову трохи шкандибає (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)