шкапина
ШКАПИ́НА, и, ж., розм.
Те саме, що шка́па 1.
Серед несказанного ґвалту шкапина врешті надумувалася, витягала хребет, випинала ребра і, ледве переступаючи тремтячими ногами, тягла чудний візок по курній дорозі (М. Коцюбинський);
Було це давно, їхав якось бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана – ледве-ледве тягне (із журн.);
Зупиняється кінь. Поцокав Іван: – Що, вже їхати лінь? – Смикнув за вудила, пришпорив шкапину... (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)