шпарина
ШПАРИ́НА, и, ж.
Вузький довгастий отвір; щілина.
Вікна були тільки в другому поверсі, і крізь шпарини сочилось електричне світло (Ю. Смолич);
Крізь вузьку щілину у темній шторі пробивається сонячний промінь, як вода в шпарину човна (Ю. Мартич);
Голі стіни там і там світили облупленими шпаринами, як занедбана коняка ребрами (Г. Коцюба);
Миколка кутався в стареньку даровану свитку, бо сіверко-вітер забирався в усі шпарини і ціпеніло від того все тіло (Н. Рибак);
// перен., розм. Місце, хід, якими можна непомітно пробратися кудись.;
// перен., розм. Затишне місце, що служить схованкою, притулком кому-небудь.;
// Довгаста тріщина, розколина, заглибина на поверхні чого-небудь.
Лютує парубок, і кінчики пальців до крові втискаються в розтріскані шпарини верби, зривають виступи холодної омертвілої кори (М. Стельмах);
// Заглибина в чому-небудь; зморшка, складка.
Ігнатьєв чи то вилаявся про себе, чи то застогнав і знову кинувся обличчям на диван, ніби намагаючись заховатися в глибоку шпарину, де так затишно пахне вовною і пилюгою (В. Собко);
До косаря прямо травою, витолочуючи її, під'їжджає економ, його порепане й скріплене бородавками обличчя назбирує в усі шпарини темне невдоволення (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)