щебетуха
ЩЕБЕТУ́ХА, и, ж., розм.
Жін. до щебету́н.
Чорнокрилі, білогруді щебетухи [ластівки] своїми піснями звеселяють доярок, і дівчата гордяться, що в них така весела ферма (І. Цюпа);
Тече вода по камені, під каменем сухо, Чом до мене не говориш, моя щебетухо? (з народної пісні);
[Конон:] Ах ти ж, чарівнице, замороко моя, щебетухо! (М. Кропивницький);
Веселі щебетухи і жартівниці, вони [близнючки] любили користуватись своєю надзвичайною подібністю і нерідко потішалися над залицяльниками, виходячи на побачення одна замість одної (С. Голованівський).
Словник української мови (СУМ-20)