щебетуха
ЩЕБЕТУ́ХА, и, ж., розм. Жін. до щебету́н.
Чорнокрилі, білогруді щебетухи [ластівки] своїми піснями звеселяють доярок, і дівчата гордяться, що в них така весела ферма (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 68);
Тече вода по камені, під каменем сухо, Чом до мене не говориш, моя щебетухо? (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 156);
[Конон:] Ах ти ж, чарівнице, замороко моя, щебетухо! (Кроп., II, 1958, 503);
Веселі щебетухи і жартівниці, вони [близнючки] любили користуватись своєю надзвичайною подібністю і нерідко потішалися над залицяльниками, виходячи на побачення одна замість одної (Голов., Тополя.., 1965, 80).
Словник української мови (СУМ-11)