щупачок
ЩУПАЧО́К, чка́, ч.
Зменш.-пестл. до щупа́к.
А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких... (Л. Глібов);
Радість невимовна, коли почуєш ти зо дна міцний ривок: То окунь почепивсь чи й славний щупачок (М. Рильський);
* У порівн. Нагинаючи голову, чоловік вузьким, як щупачок, човником лагодить рибальську снасть (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)