яга
ЯГА́, и, ж., також у сполуч. зі сл. баба-яга.
Казковий персонаж східних і західних слов'ян; зла баба-чаклунка.
* У порівн. Одна була стара мегера – з пасмами сріблястого волосся, що звисало з-під намітки, з гострим носом, спущеним на губу, як у казкової баби-яги (Ю. Смолич);
Потім і Турна навістила Пресуча, лютая яга; І із сього князька зробила Енею лишнього врага (І. Котляревський);
От хоча б яга... Кажуть, ніби в ступі їздить без коня... (П. Грабовський);
// перен., розм. Про злу, сварливу жінку.
Недавно на другій женився, Та бач, в рахунку помилився, Із жару в полом'я [полум'я] попав; Щоб од яги як одв'язаться, То мусив в військо записаться (І. Котляревський);
У сусіди впросилась до такої ж, як сама, яги (Ганна Барвінок);
– Злюка, мабуть, – перешіптувались заробітчанки Софії вслід. – Яга! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)